Тема досвіду.  Формування креативної особистості та підвищення грамотності на уроках української мови та літератури.

Ідея досвіду. Створення оптимальних умов для розвитку креативної особистості з метою їх самореалізації у взаємодії з соціумом, підготовки грамотно - спроможного випускника школи.

Актуальність. Обраної теми пов'язана  з тим, що кожен випускник загальноосвітньої школи, має бути грамотною людиною. 

Доцільність. Обраної теми полягає в тому, що формування освіченої, творчої, моральної та фізично розвинутої особистості залежить від того, наскільки ця особистість володіє навичками грамотного письма.

     Мета.  Представити вчителям різні методи та прийоми, які будуть корисні  у організації навчального процесу та будуть мати для нього практичну цінність. В основі моєї педагогічної  діяльності лежать такі завдання: звертати увагу  не просто на засвоєння знань, а на способи мислення та діяльності, на розвиток пізнавальних сил та творчого потенціалу учнів. І допомагають мені у  реалізації цього завдання різноманітні форми та методи  в процесі підвищення орфографічної грамотності.

Стиль роботи вчителя. Гострі відчуття нового, самокритичність, принциповість, висока вимогливість і діловитість, нетерпимість до будь – яких проявів формалізму, творчих підхід до кожної справи.

Науково-теоретична база досвіду. Досвід ґрунтується на роботах І. Г. Єрмакова, Д. О. Пузікова, Г. М. Несен, І. В. Родигіної, Л. В. Сохань (компетентнісний підхід до навчання), О. І. Пометун, Л. І. Пироженко (інтерактивні технології), А. С. Бєлкіна (технологія «Створення ситуації успіху»), О. М. Пєхоти, Т. В. Гришиної (освітні технології), В. Д. Шарко, Ю. В. Васькова (педагогічні теорії, технології, досвід) тощо.

Технологія або Складовими успішної людини є освіченість, культура, креативність , грамотність особистості.

Алгоритм діяльності. Саме на формування таких якостей спрямований компетентнісно-комунікативний підхід у навчанні.

Цьому сприяють:

o використання різноманітних нестандартних форм організації навчально-виховного процесу;

o запровадження інтерактивних технологій навчання, методу проектів, технології «Розвиток критичного мислення через читання та письмо».

Завдання педагога в тому, щоб підвести дітей до дверей життя, дати ключ і навчити учня користуватися цим інструментом.

В. Сухомлинський

Я, Дудчина Тетяна Василівна, працюю вчителем української мови та літератури у Киїнській ЗОШ I –III ступенів Чернігівської районної ради  Чернігівської  області.

Маю вищу кваліфікаційну категорію та звання «старший учитель», нагороджена знаком «Відмінник освіти України».

Моя науково – методична діяльність поєднує в собі самоосвіту, узагальнення та поширення власного педагогічного досвіду, роботу над педагогічною проблемою, опанування комп’ютерних технологій, проведення показових  уроків, позакласних заходів для вчителів школи, району.

Працюю над методичною проблемою «Формування креативної особистості та підвищення грамотності на уроках української мови та літератури».

Намагаюся, щоб кожен учень формував у собі мовну особистість, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови, вміє уміло переходити з одного рівня діяльності до іншого, розширюючи й поглиблюючи характер і рівень цієї діяльності.

В епоху масового поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосереднього живого спілкування.

Отже, формуванню креативної особистості слід приділяти велику увагу.

Креативний підхід у викладанні української мови та літератури забезпечує розвиток і саморозвиток особистості, сприяє формуванню навичок мислення й мовлення учнів, розвиткові їхніх творчих здібностей, міцному засвоєнню

програмового матеріалу.

 Гармонія в людських стосунках стане можливою лише тоді, коли кожна людина буде прагнути не до єднання думки, а до поваги права іншої людини на вираження власної індивідуальності.

Завдання кожного педагога – формувати особистість із такими людськими якостями:

· чесність;

· готовність учитися все життя;

· інтелектуальна незалежність;

· відповідальність;

· толерантність;

· критичне мислення (креативність).

Креативність — (лат. creatio — створення) — новітній термін, яким окреслюються «творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактора». Раніше у літературі використовувався

термін «творчі здібності», однак пізніше почав витіснятися мовним запозиченням з англійської мови (creativity, creative).

Креативні методи навчання орієнтовані на створення учнями власних освітніх продуктів. Пізнання при цьому можливе, але воно відбувається саме під час та за рахунок творчої діяльності учня. Головним результатом є отримання

нового продукту.

До креативних методів належать методи, які у традиційному розумінні є інтуїтивними:

 метод «мозкового штурму»,

 метод емпатії,

 педагогічні методи учня, що виконує роль учителя, тощо.

Такі методи спираються на нелогічні дії учнів, які мають інтуїтивний характер. Інший вид креативних методів навчання базується на виконанні алгоритмічних приписів та інструкцій (методи синектики, «морфологічного аналізу»). Їх мета побудова логічної опори для створення учнями освітньої продукції.

Наступний вид креативних методів — метод евристики, тобто прийоми, які дозволяють учням вирішувати завдання шляхом «наведення» на можливі правильні їх рішення та скорочення варіантів таких рішень.

Творчість – найвища з людських функцій. Вона ґрунтується на свободі волі й уяви. Виходячи з того, що кожна дитина – унікальна, вчитель покликаний насамперед допомогти їй розкрити свій творчий потенціал.

Українська освіта входить в Болонський процес. Це

потребує змін у системі викладання шкільних дисциплін,

зокрема, й у викладанні української мови та літератури, спонукає

вчителів до вдосконалення своєї методичної підготовки,

особливо до різкого посилення зорієнтованості на творчу

педагогічну діяльність.

Метою загальноосвітньої та вищої школи XXI ст. є

формування індивіда, здатного вийти за межі отриманих знань,

відкритого до інновацій, саморозвитку та безперервної освіти

протягом усього життя. Сучасні освітні парадигми особистісно

зорієнтованого, розвивального, креативного навчання ставлять

на перший план не передачу учням готового соціального досвіду,

а підготовку їх до самостійного здобування знань та творчої

праці в будь-якій сфері людської діяльності.

На мою думку, сучасний педагог – це насамперед творчий

вчитель, який відмовився від ролі ретранслятора готових істин і

перейшов на позиція помічника, консультанта, організатора

навчальної роботи на основі діалогічного спілкування, спільної

пошукової діяльності, що сприяє розвиткові інтелектуальних і

творчих здібностей кожної дитини.

Потрібно пам’ятати настанову великого педагога В.Cухомлинського про те, що робота вчителя – це творчість, а не буденне заштовхування в голови дітей знань.

Навчання в сучасній школі має забезпечувати оптимальні

передумови для самореалізації особистості школяра, розкриття

всіх закладених у ній природних задатків, її здатності до

свободи, відповідальності та творчості. Розвиток творчих

здібностей має бути невід’ємною умовою змісту всіх навчальних

предметів школи, зокрема, української мови та літератури,

органічно доповнювати навчальний процес, щоб забезпечити

єдність знань, умінь і навичок учнів та розвиток їхніх творчих

можливостей.

Одним із основних завдань, над яким я працюю, є

розвиток дитини як неповторної, унікальної індивідуальності,

формування в неї творчого потягу до прекрасного, виявлення

свого внутрішнього сприйняття художніх творів, прагнення до

самостійної пізнавальної діяльності.

Тому насамперед намагаюсь створити на уроці такі

умови, за яких дитина почуває себе вільною у пошуку, не

скованою рамками заборони, а розкриленою для творчого

процесу - написання твору, вірша або казки

Гадаю, що важливо з раннього дитинства розвивати

творчі здібності учнів, а це можливо лише за умови глибокого

знання творчих можливостей дітей, розвитку їхньої розумової

діяльності. А починати слід із вивчення і розуміння вікових,

індивідуальних особливостей дітей. При цьому я орієнтуюся на

своїх учнів – дітей середнього шкільного віку і, сподіваюсь, що

до 17-18 років вони навчаться критично ставитися до оточуючих

і до самих себе.

Ці запитання потребують роздумів, на них немає

однозначної відповіді, тому діти аргументують свої думки, а це

вже свідчить про творчий підхід до вивчення навчального

матеріалу.

Для того, щоб навчити дітей уявляти прочитане, тобто

бути самим собі режисером, треба вчити учнів заглиблюватись у

текст, помічати навіть дрібниці, щоб потім відтворити їх в уяві, а

значить, запам’ятати. Щоб правильно проаналізувати художній

текст, його слід правильно прочитати. І тому мені відразу

пригадуються слова В. Сухомлинського "Справжнє читання – це

співпереживання. Тільки за цієї умови вивчення художнього

твору стає ідейним переконанням, бо найтонші й

найживотворніші корінці переживань – почуття".Тому треба

докласти всіх зусиль, щоб учні сприймаючи твір,

співпереживали б із його героями. А для цього потрібна

особлива творча атмосфера, застосування вчителем таких

методів і прийомів, які б активізували розумову діяльність,

викликали б у дітей певні емоції. І шлях творчого осмислення

художнього слова буде таким:

СЛОВО – почуття – переживання – думка – мислення – уява

До цього ряду додаються два психологічних стани –

почуття і переживання, що свідчить про те, як слово впливає на

емоційний стан людини, зокрема, й дитини, і це є рушієм до

творчої уяви.

Обов’язковий елемент уроків української мови та

літератури – це написання різних видів творчих робіт. Розумію,

що не всі учні здатні викласти свої думки на папері, але

прагнення щось сказати своє я ціную у своїх дітях. Під час

виконання таких робіт понад усе ціную самостійність. Бо

творчий процес не такий вже й легкий, але якщо в системі

працювати, то з часом учні радують нас, вчителів, маленькими

шедеврами своїх творчих поривань.

Важливо переконати учнів у тому, що власна думка –

найцінніша, тому не треба вживати стандартні, шаблонні,

трафаретні фрази, бо вони нівелюють навіть одну на весь твір

розумну тезу, речення, абзац. Та я гадаю, що і самій дитині буде

приємно і цікаво вислухати твір свого однокласника, порівняти

свою роботу із іншими і прагнути покращити свою роботу. Твір

кожного учня привертає увагу товаришів, викликає критичне

ставлення до написаного, а якщо робота творча, яскрава, то ще

викликає у всіх захоплення, повагу, тобто збуджує певні почуття

від почутих думок.

Робота над словом – надзвичайно важливий засіб

розвитку творчих здібностей учнів. Це привчає кожного з них

уважніше ставитися до написання твору, до вміння добирати

влучні й образні слова, які б найкраще розкривали думку. Для

цього на уроці використовую логічний аналіз тексту, виділення в

ньому основної думки і деталей, вчу передавати зміст своїми

словами. Обов’язково в ході уроку запрошую дітей взяти участь

в бесіді, щоб вони розвивали своє логічне й образне мислення,

збагачували культуру мовлення. Намагаюсь викликати інтерес до

свого предмету. А це довга й копітка робота, часом ой яка

нелегка!

Треба пам’ятати, що критично мислити учень може у

будь-якому віці, але навчитися мислити критично не можна

протягом одного уроку. Для цього необхідне систематичне

застосування прийомів і методів, які б навчили учнів мислити

критично та вдосконалювали і розвивали ці вміння.

Урок критичного мислення має певну структуру та

складається з 5-ти основних етапів:

1. Розминка.( «Метод прес», «Рюкзак», «Розминка»,

«Сенкан», «Асоціативний кущ», «Есе», «Ключові слова»)

2. Обґрунтування навчання.( «Метод прес», «Есе»)

3.Актуалізація. ( «Обери позицію», «Метод прес»,

«Сюрприз», «Асоціативний кущ», «Есе», «Ключові слова»)

4.Усвідомлення змісту. ( «Різнокольорові капелюшки»,

«Дискусія», «Критичне читання тексту в парах»)

5. Рефлексія. ( «Обери позицію», «Метод прес»,

«Самооцінка», «Сюрприз», «Рюкзак», «Різнокольорові

капелюшки», «Розумний куб», «Сенкан», «Асоціативний кущ»,

«Есе», «Ключові слова»).

Застосування активних та інтерактивних технологій

навчання сприяє розвитку навичок критичного мислення та

пізнавальних інтересів учнів.

На уроках, де використовуються ці технології, діти

почувають себе впевнено, вільно висловлюють свої думки і

спокійно сприймають зауваження, адже вони є активними

учасниками навчального процесу.

В атмосфері довіри та взаємодопомоги легко робити

відкриття, усвідомлювати важливість здобутих знань.

Саме за таких умов можливе виховання особистості,

підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв'язувати

проблеми та приймати конкретні рішення.

Вважаю, що особистість учителя на уроці – секрет успіху.

Тому уроки проводжу жваво, послідовно і обов’язково емоційно,

намагаюся, щоб учні були моїми співрозмовниками, легко

включались у бесіду, не боялись висловити свою думку, навіть в

чомусь і помиляючись. Учні мають право на помилку! А нам,

вчителям, потрібно допомогти дитині повірити в себе,

поставитись до неї доброзичливо, довірливо, але із розумною

вимогливістю, не допускаючи панібратства.

Сподіваюсь, що учні пронесуть у своїх серцях любов до

рідного слова, до рідної української мови, і передадуть цю любов

у спадок своїм дітям та онукам, бо тільки так можна зберегти і

примножити любов до того, що тебе тримає на світі – це спілкування рідною мовою.

Грамотність – слово багатозначне. У поширеному розумінні воно означає насамперед написання слів і речень без помилок, згідно з існуючими нормами правопису, які відповідають усталеним нормам сучасної літературної мови.

    Грамотність - критерій освіченості людини. Орфографічні, пунктуаційні вміння й навички безпосередньо пов'язані з культурою і є одним із важливих її компонентів.

    Орфографічна грамотність як частина загальної мовної культури складається внаслідок вивчення теорії, свідомого засвоєння правописних правил і проведення системи тренувальних вправ, що забезпечують вироблення необхідних умінь і навичок.

    Одна із складових загальної культури людини є її орфографічна та пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно писати – життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа, занотує почуте або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще, продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні фахівці в усіх галузях державної діяльності. Тому вчителям, треба домагатися, щоб наші учні були освіченими, грамотними людьми, достатньою мірою ознайомленими з багатими скарбами української мови і могли практично використовувати їх. Запорука успіху вчителя-словесника в цій справі - вироблення системи грамотного письма.

    Підвищення грамотності учнів - одна з основних проблем вивчення мови. 

     Проблема розвиток та удосконалення орфографічних навичок в учнів на уроках української мови  не нова, але є актуальною.

     Ефективність роботи над підвищенням рівня грамотності залежить від послідовних, продуманих дій вчителя, який організовує пізнавальну і практичну діяльність учнів.

    Саме  взаємодія   цих  двох  суб'єктів  навчального пронесу      сприятиме      успішному      розв'язанню поставленої мети - вироблення навичок грамотного письма. 

     Лише системний підхід до вирішення цієї проблеми сприятиме підвищенню  грамотності учнів.

    А ось досягти цього не так то й легко. Звичайно, багато залежить від самого учня, однак майстерність учителя відіграє  чи не вирішальну роль, тому що він не тільки вчить, а й повсякденно спонукає учня підвищувати мовну грамотність.

         Орфографія – система правил про написання слів – виникли з потреб суспільного життя. Завдяки писемній мові людські думки, знання, досвід зберігаються в часі, передаються від покоління до покоління. Письмо невіддільне від орфографії, яка визначає норми писемної форми мовлення.  

     "Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організування. Мова – душа кожної національності, її національний скарб. У мові наша стара й нова культура, ознака національного визнання. Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона  відтворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психологічного я. І поки живе мова – житиме й народ," – писав Іван Огієнко. 

     Однією з причин орфографічних помилок є невміння учнів застосовувати на практиці здобуті знання, відсутність навичок самоконтролю, орфографічної пильності, заучування правил без найменшого їх розуміння. Механізм формування в учнів цих умінь і навичок довготривалий. Це пов'язано з особливостями пам'яті, для якої характерні не лише властивості запам'ятовування і відтворення, а й забування.

       Другою умовою формування орфографічної грамотності  вважаю вироблення в учнів умінь застосовувати знання на практиці.

       Для цього використовую алгоритми - певну послідовність дій, що сприяють застосуванню правила у конкретному випадку. Алгоритм використовується для багатьох слів, що пишуться за відповідним правилом. Така робота обов'язково завершується правильним написанням. Кожний крок алгоритму — це органічне поєднання конкретної мовної ситуації та правила, слова та послідовності дій, що веде до засвоєння орфограм у ньому.

Алгоритми сприяють злиттю в одне ціле двох процесів - засвоєння і застосування правил, зближують теоретичні і практичні моменти. їх використання під час виконання вправ сприяє підвищенню ефективності практичної роботи учнів над складними питаннями написання слів та формуванню міцних умінь та навичок з орфографії, що допомагає школярам краще оволодіти рідною мовою.

Щоб зменшити розрив між теоретичними знаннями і практичними вміннями й навичками, на уроці  надаю перевагу самостійній і практичній роботі учнів. Для засвоєння грамотного письма  використовую певну систему тренувальних вправ, при виконанні яких учні вчаться знаходити орфограму, використовуючи теоретичні відомості, пояснюють написання, у дітей розвивається чуття мови, орфографічна пильність.

Найефективнішими видами письмових робіт для оволодіння орфографією є;

-         словникові диктанти;

-         ускладнене і неускладнене списування;

-         диктанти «Перевіримо себе»;

-         вправа «Коректор»;

-         вправа «Свої приклади»;

-         вправи без інструкцій;

-         вправи з елементами програмування;

              -         твори за опорними словами, із заданими орфограмами.

Правильно організована самостійна робота дає можливість формувати в учнів свідомі і міцні знання, удосконалює орфографічні уміння і навички, навчає учнів користуватися набутими знаннями, розвиває пізнавальні здібності (спостережливість, допитливість, логічне мислення), виховує культуру розумової праці, виробляє потребу самостійно підвищувати свій освітній рівень.

Дуже часто на уроках  проводжу словникові диктанти, які дають можливість потренуватися у правописі слів на окремі орфограми, за короткий час оцінити рівень засвоєння орфографічних умінь. Цей вид роботи використовую при закріпленні нового матеріалу, у процесі повторення попередніх тем. Систематичне проведення словникових диктантів спонукає учнів постійно повторювати правила, утримувати їх у пам'яті.

     Диктанти – активна форма тренувальних вправ, яка вимагає уваги, зосередженості, активної розумової діяльності. Ми використовуємо їх для роботи на уроці під час вивчення теми, а також для контролю за засвоєнням навчального матеріалу з граматики та правопису.

Диктант (від лат. dikto – говорити, диктувати) – письмова робота, вправа для перевірки грамотності учнів і засвоєння ними правил правопису (орфографії і пунктуації).

Якщо розглядати диктант з історичного погляду, то побачимо поступову диференціацію, урізноманітнення його видів. Проте цей процес не був рівномірним. Різним було ставлення до диктантів – від надто частого їх використання до цілковитого заперечення, змінювалась оцінка їх ролі у навчальному процесі.

Оцінюючи навчальну ефективність диктантів, потрібно мати на увазі конкретні їх форми та способи їх реалізації. Людині надзвичайно часто доводиться, окрім списування з готового тексту, формулювання власних думок, записувати сприйняте на слух, почуте від когось. Практичні потреби життя вимагають відповідних навичок передавати на письмі текстуальне, вибірково чи стисло усне мовлення, сприйняте на слух. Оскільки між усною мовою і писемною, між звуками в їх системі, в живому потоці мовлення і засобами їх передачі на письмі існують складні, неоднозначні відношення, необхідно створити зв'язок між слуховим сприйманням і графічним образом слова, між вимовою і його написанням. Цього можна досягти лише відповідними вправами.

Диктант, якщо вміло проводити і застосовувати різні їх види, є одним із засобів боротьби за культуру писемної мови, вони виконують організуючу і виховну роль, допомагають сформувати професійні навики регламентованої роботи, вміння дотримуватись встановленого порядку і ритму. У той же час сама передача на письмі вимагає напруження і зосередження уваги. Отже, це один із засобів виховання уваги, дисциплінованості, організованості, точності та охайності в навчальній діяльності, вміння включатись в розумову роботу і виконувати завдання в даний момент. Це непростий і нелегкий вид навчальної роботи.

У методиці й практиці навчання існує багато різних видів диктантів, кількість яких поступово збільшується. Різні методисти користуються неоднаковою класифікацією диктантів. Так, В.Т. Горбачук класифікує диктанти, враховуючи такі три критерії: мета проведення, характер запису диктованого тексту, час пояснення правопису орфограм у тексті.

Таким чином, існує чимало підходів щодо класифікації й систематизації диктантів, однак у процесі роботи для себе визначила 4 аспекти, які можна взяти за основу:

1. За призначенням: навчальні диктанти, навчально-перевірні, перевірні (контрольні).

2. За часом запобігання помилок і закріплення граматичного та правописного матеріалу: попереджувальні, пояснювальні.

3. За характером відтворення на письмі: без зміни тексту (диктанти-завдання, диктанти-переклади), зі зміною тексту (вибіркові, словникові, творчі, вільні).

4. За сприйманням тексту: зорово-слухові, слухово-зорові, слухові, зорові (диктант з пам'яті).

У шкільній практиці застосовуються різні види диктантів з урахуванням усіх цих аспектів.

У своєму описі визначаю перший аспект класифікації, а саме, диктанти за призначенням.

Так, навчальні диктанти бувають попереджувальні, пояснювальні, вибіркові, словникові, творчі та вільні.

Основу попереджувальних диктантів складає попереднє пояснення важких для написання орфограм, що проводиться з метою попередження помилок у диктантах.

Попереджувальний зорово-слуховий диктант сприймається з попереднім звуковим і складовим аналізом або граматичним і орфографічним розбором слів є основою попередження помилок цього виду диктанту.

Методика проведення зорово-слухового диктанту така:  записую на дошці речення чи коротенький текст. Потрібні орфограми  виділяю кольоровою крейдою або підкреслюю. Учні звертають увагу на виділенні орфограми (зорове сприймання), роблять складовий, звуковий аналіз слова та граматичний і орфографічний розбір. Закриваю написане і диктую учням кожне речення. Учні повторюють речення і записують у свої зошити.

Після написання диктанту учні звіряють його з написаним на дошці, відповідно роблячи потрібні виправлення.

Таким чином, написаний диктант перевіряється зразу ж у класі.

Підґрунтям    попереджувального слухово-зорового диктанту виступає  слухове сприймання також з попереднім звуковим та складовим аналізом або граматичним і орфографічним розбором.

Методика проведення цього виду диктанту передбачає, що перед написанням диктанту  даю завдання учням повторити певні правила.  Зачитую речення, учні уважно слухають, потім проводиться складовий, звуковий аналіз слова та граматичний і орфографічний розбір слів на слух.

Розбір може бути колективний (учитель, звертаючись до всього класу, запитує, як писати, наприклад, те чи інше слово і чому саме так, а учні один за одним пояснюють) або індивідуальний, коли один учень самостійно проводить увесь розбір.

 Читаю речення, учні повторюють його і записують самостійно у зошитах, а один учень записує на дошці. Потім учні звіряють написане в зошитах з написаним на дошці.

Наступний вид – попереджувально-слуховий диктант, суть якого в усному поясненні та розборі тексту, а потім запис його, тобто основа попередження помилок.

Що ж стосується методики проведення цього виду диктанту, то я окреслюю наступні заходи:  перед написанням диктанту даю учням завдання повторити певні правила. Читаю речення, а учні пояснюють усно потрібні орфограми і записують речення тільки у зошитах. Після написання диктанту відбувається взаємоперевірка (учні обмінюються зошитами і перевіряють написане). При перевірці звертаю увагу на певні орфограми і домагаюся, щоб при взаємоперевірці ці орфограми були в полі зору перевіряючих.

Попереджувальний зоровий диктант – це диктант з пам'яті (самодиктант) дуже корисний вид диктанту, бо розвиває в учнів зорову пам'ять, навички самостійного письма та довільну увагу. Для самодиктанту використовуються вірші, прозові уривки, вивчені учнями раніше. Після написання диктанту учні мають перевірити написане за книжкою, таблицею чи дошкою.

Розглядаючи особливості пояснювального диктанту можна визначити його, як перехідний ступінь від навчального і навчально-перевірного до контрольного диктанту. Учні записують речення з голосу вчителя без попереднього розбору важких орфограм, без попередження можливих помилок. Так, пояснювальний диктант – складніший вид диктанту, бо вимагає від учнів більшої самостійності. Цей вид диктанту практикується після того, як учні уже набули певних умінь і навичок.

 Пояснювальний зорово-слуховий диктант, в якому окремі речення чи текст учні записують під диктовку, а потім пояснюють важкі орфограми. Пояснення розраховане на зорове сприймання дітей: класна дошка, таблиці, підручник, словник тощо. Методика проведення цього диктанту така: після достатньої кількості вправ на те чи інше вивчене правило я попереджую учнів, що на наступному уроці будуть писати пояснювальний диктант. Учні повторюють дома відповідні правила. На уроці після написання диктанту учні пояснюють важкі орфограми, записують слова з цими орфограмами на дошці або відшукують потрібні слова у словнику.

Пояснювально-слуховий диктант, основа цього виду складається з усного пояснення важких орфограм після написання диктанту (слухове сприймання).

Наступний вид навчальних диктантів – вибірковий, при проведенні якого  диктую текст, а учні вибирають потрібні слова і записують.

Також у даному аспекті слід визначити вибірковий диктант з завданням: під час  диктування тексту, учні вибирають задані слова і записують їх у певній формі або класифікують потрібні слова за вказаною схемою.

Вибірковий диктант – дуже цінний вид диктанту. Учні вчаться робити лінгвістичний аналіз тексту, речень, словосполучень і слів, вибираючи саме ті, що потрібні їм для запису. Цей вид диктанту мобілізує всю увагу учнів, зовсім виключаючи можливість механічного запису. Крім того, це економний вид роботи, бо учні записують тільки те, що для них на даному етапі найголовніше.

До вибіркового диктанту учнів потрібно поступово готувати, практикуючи спочатку вибіркове читання і вибіркове списування. Також визначений вид диктанту поступово можна ускладнювати: спочатку виписувати слова на якусь певну одну орфограму, а потім на дві, три і навіть більше.

Словникові диктанти також можна систематизувати:

- словниковий диктант з пам'яті, при якому записуються слова, які учні прочитали на дошці, таблиці, зробили їх звуковий та складовий аналіз або граматичний і орфографічний розбір. Після написання диктанту учні самостійно перевіряють себе (за записом на дошці або на таблиці) або роблять взаємоперевірку (взаємна перевірка зошитів учнями один у одного);

- словниковий слуховий диктант – економний і ефективний вид диктанту, допомагає виробити в учнів сталі правописні навички і збагачує активний словник учнів. Його варто проводити на кожному уроці протягом 3-5 хвилин;

- словниковий диктант з моделюванням складів, при проведенні якого диктуються слова, учні записують їх, а потім моделюють склади цих слів або зразу записують тільки модель складів. Моделювання активізує думку учнів, викликає у них інтерес до роботи, а тому учні краще і швидше засвоять класифікацію приголосних і голосних звуків, що їм дуже допоможе у подальшій роботі;

- словниковий диктант з завданням: а) диктуються слова і префікси або суфікси, а учні утворюють і записують однокореневі слова; б) диктуються слова або словосполучення, учні добирають до них синоніми, антоніми; одне слово замінюють словосполученням, а словосполучення – словами.

Що ж стосується творчих диктантів, то визначимо наступні його види:

- творче списування (з дошки, таблиці) – простіший етап творчої роботи. Учням дається завдання списати, наприклад, склади, слова, але не механічно, а в певній послідовності, з певним елементом творчості;

- творчий диктант з розширенням і доповненням тексту, при проведенні якого учням пропонується дібрати потрібні слова і словосполучення, а також розширити та доповнити продиктований учителем текст;

 - творчий диктант із заміною у тексті одних форм слів іншими;

- творчий диктант з моделюванням речень:  диктую речення, а учні спочатку записують, а потім моделюють їх, а пізніше записують під диктовку самі; складають за даними  моделями речення.

Наступний – вільний диктант. Методика проведення цього диктанту така:  читаю весь текст, що складається з кількох частин, потім перечитує кожну частину, а учні до кожної частини складають по одному чи по два-три речення (колективно, а також самостійно), щоб вийшов коротенький переказ тексту. Частини тексту виділені абзацами.

Наступний вид диктантів за призначенням – навчально-перевірні. Ці диктанти складаються з таких же видів диктантів, що і навчальні.

До навчально-перевірних диктантів належать диктант-завдання та диктант-переклад.

Під час проведення диктанту-завдання учні не тільки пишуть і аналізують текст, а й виконують певне завдання. Цей вид диктанту застосовується тоді, коли потрібно звернути увагу на окремі, важкі для засвоєння орфограми, а особливо, коли вимова і написання різниться (ненаголошені голосні, сумнівні приголосні, позначення на письмі звуків [йа], [йу], [йе], [йі], [шч], [дж], [дз] буквами я, ю, є, ї, щ, дж, дз тощо.

Диктант-переклад використовується при вивченні української мови в російській школі або російської мови в українській школі.

Перевірні (контрольні) диктанти також вид диктантів за призначенням. Вони можуть бути: вибіркові; словникові; творчі; диктанти-завдання; диктанти-переклади; вільні, а найпоширеніший контрольний диктант – це дослівний, що складається з окремих речень або зв'язного тексту.

Мета контрольного диктанту – з'ясувати засвоєння учнями вивченого матеріалу (граматики, орфографії і пунктуації) з певних тем та протягом чверті, півріччя, року.

Таким чином, навчальні диктанти варто проводити щоденно, особливо попереджувальні різних видів, бо найперше завдання  – попередити, застерегти учнів від тих чи інших помилок. Навчально-перевірні диктанти варто проводити після вивчення кожної теми.

На практиці найчастіше проводяться комбіновані диктанти, коли в одному диктанті наявні різні види. Так, наприклад, для запам'ятання слів з ненаголошеними голосними, що не перевіряються правилами, варто дати словниковий диктант з пам'яті (тут поєднання словникового диктанту і попереджувального зорового) і т.д.

Послідовність подачі видів диктантів може змінюватися залежно від специфіки вивченого матеріалу та від мети, яку ставить перед собою вчитель при опрацюванні того чи іншого правописного матеріалу.

Текст диктанту потрібно читати виразно, дотримуючись норм літературної вимови. Зв'язний текст треба читати спочатку повністю, а потім окремими реченнями. Кожне речення повторювати не більше, ніж двічі. Довгі речення слід спочатку читати повністю, а потім по частинах (по 3-4 слова).

     При виконанні вправи «Коректор» учням пропонується текст, у якому допущені помилки на вивчені орфограми і пунктограми, Завдання учнів полягає в тому, щоб виправити помилки й записати тексі правильно, підкреслити орфограми і пунктограми. Це досить складна робота, для виконання якої потрібно володіти комплексними лінгвістичними вміннями.

Під час виконання вправи «Свої приклади» учням потрібно навести приклади (винятки) на зазначене вчителем правило.

Важливим видом серед письмових робіт є списування, яке передбачає відтворення тексту без будь-яких змін або ускладнене різними завданнями, виконання яких вимагає застосування правил. Для того щоб списування стало осмисленим, вчитель вчить дітей працювати за алгоритмом.

Активізують навчальну діяльність учнів, сприяють виробленню навичок грамотного письма, орфографічної пильності також вправи без інструкцій (на "відкриття" правил). Учні самостійно аналізують вправу, визначають, що в ній потрібно зробити, есті формулюють завдання і лише тоді її виконують.

Для ґрунтовного засвоєння правопису пропоную учням вправи і елементами програмування, які подаються в 2-4 варіантах на дошці або ж записуються на  індивідуальних картках як роздатковий матеріали У вправах пропонується 8-10 завдань (вони пронумеровані) і 2-3 можливих варіанти відповідей, то позначаються буквами а, 6, в. Учень мас дібрати до коленого завдання відповідь, тобто пояснити певне мовне явище, позначивши це буквами і цифрами.

Ефективними вправами для удосконалення орфографічної грамотності є диктант "Перевіряю себе" і коментоване письмо. Вони сприяють формуванню у дітей навичок самоконтролю, вміння пояснювати написане.

Вивчення орфографії за допомогою системи вправ передбачає періодичну корекцію учнівської вправності, дає змогу створювати умови для формування орфографічних умінь і навичок на теоретичній основі, що є важливим стимулом підвищення грамотності учнів й розвитку писемного мовлення.

З’ясуємо переваги та недоліки кожного виду вправ.

Списування, як стверджує О. Антончук, «розвиває в учнів зорову та моторну пам'ять, формує уміння поскладового промовляння запису, вибору правильного написання, сприяє самоконтролю». Однак зовсім іншої думки дотримується І. Костін, який довів, що в основу такого виду вправ покладено механічність, яка «притупляє свідомість, розвиває пасивність, викликає апатію, пов’язана зі значною втратою часу». Тому  необхідно привчати учнів слухати, систематично й наполегливо виробляти в них уміння зосереджуватися під час будь-якої письмової роботи. Цьому сприяють навчальні завдання, які активізують їхню увагу та мислення. У зв’язку з цим, доцільно перевіряти кілька робіт безпосередньо під час уроку, оскільки у такий спосіб відбувається стимуляція дітей виконувати завдання уважно, з почуттям відповідальності.

Орфографічний розбір полягає у «знаходженні у словах орфограми, її поясненні та перевірки». О. Антончук зауважує, що завдяки орфографічному аналізу учень може самостійно визначати наявні у слові чи реченні орфограми, пояснювати їх, а також обґрунтовувати відповідним правилом.

Звичайно, така вправа лежить в основі роботи над помилками, для здійснення якої програмою передбачено спеціальні уроки аналізу письмових робіт. Такий підхід до формування орфографічної компетентності, а також і пунктуаційної грамотності, виявляється результативним за умови його системності, структурованості матеріалу, послідовності уроку та наявності продуманих методичних прийомів.

Алгоритм проведення роботи над помилками такий:

1)       характеристика результатів перевірки учнівських робіт;

2)       повідомлення про правила, на які допущено найбільшу кількість помилок;

3)       колективна робота над типовими помилками.

Для усунення допущених помилок необхідно рекомендувати школярам користуватися підручником з мови, українським правописом, орфографічним словником.

 Регулярно перевіряти зошити як з класними, так і з домашніми роботами спонукаю школярів завжди пам’ятати, що кожна робота обов'язково буде оцінена . Окрім того, не варто обмежуватися лише власною перевіркою виконання учнівських робіт, а й пропонувати учням здійснювати самоперевірку та взаємоперевірку. Це привчає їх критично ставитися до своїх помилок і помилок товаришів.

Серед багатьох прийомів виправлення орфографічних і пунктуаційних огріхів найефективнішими є ті, що допомагають дітям усвідомити допущені ними помилки у письмових роботах різного виду й позбутися їх. Так, у зошиті слабкого учня слід підкреслювати написане неправильно та зверху подати правильний варіант, у роботі сильного учня – просто підкреслити, а виправляти лише помилки на ще невивчені правила.

Однак не кожне порушення орфографічних чи пунктуаційних правил вважається помилкою, адже помилки є грубими та негрубими. Тому для досягнення максимальної об’єктивності оцінювання учнівської роботи на цей аспект необхідно щоразу звертати увагу. Враховуючи те, що на рівень грамотності учня впливає його власна мотивація та психологія, тому до перевірки учнівських робіт доцільно застосовувати індивідуальний підхід, тобто зважати на здібності школяра, його ставлення до навчання взагалі й до вивчення мови зокрема. Як показує практика, це допомагає підвищувати грамотність навіть у найслабших учнів класу.

Переказ і твір є найбільш складними завданнями, оскільки «систематизують знання учнів з орфографії, сприяють формуванню в них правописних умінь і навичок» . У зв’язку із цим, можна повністю погодитися з думкою С. Яворської, яка апелює до того, що «вироблення орфографічних умінь і навичок має поєднуватися з розвитком мовлення», адже найповнішу картину успішності учнів дають написані нами перекази і твори, бо саме вони потребують активного творчого застосування у мовній практиці здобутих знань. Крім того, написання переказів та творів розвиває в учнів усі види пам’яті – слухову, зорову, моторну, а також вказує на їхню здатність правильно формулювати думки та логічно їх розміщувати у творі.

Робота з орфографічним словником допомагає дітям середнього та старшого шкільного віку «запам’ятовувати складні для написання слова, дає можливість урізноманітнювати методи практичного вивчення правопису, сприяє піднесенню мовленнєвої культури та виробленню вмінь самостійно працювати над додатковою літературою». Зрозуміло, що ця робота може бути ускладнена введенням слів у речення чи написанням на їхній основі творів-мініатюр. Для активізації уваги учнів та привчання їх до роботи зі словником корисно мати у класі настінний орфографічний словник, який сприяє запобіганню ймовірним помилкам.

Запис вивченого напам’ять тексту «сприяє засвоєнню правопису слів, що мають орфографічні труднощі». Ця вправа ґрунтується на тому, що  пропонується учням вивчити напам’ять вірш чи фрагмент прозового тексту, що містить слова з певними орфограмами, а потім дає їм завданням письмового відтворити вивчене. Таким чином, учні розвивають власну пам'ять, мовні та мовленнєві здібності шляхом промовляння та записування складних для вивчення слів.

        Перед вивченням будь-якої теми з орфографії великого значення надається вступній бесіді, яка мас на меті пов'язати відоме з невідомим, оскільки новий матеріал ґрунтується на засвоєному раніше. Актуалізуючи первинні знання учнів, вступна бесіда розвиває їхню ініціативу, самостійність, полегшує сприймання наступної теми. Також звертаю увагу на те, щоб не відбувся діалог між мною і одним учнем, а навпаки, брав участь весь клас. Запитання для перевірки вивченого ставлю чіткі, конкретні і вони носять проблемний характер.

Головна функція підручника - це керівництво всіма видами пізнавальної діяльності учнів, розвиток спостережливості, мислення, практичних дій, що відповідає основній меті розвивального навчання. При цьому значна роль відведена проблемному методу викладу знань, проблемним завданням. Знання не даються в готовому вигляді. Думка учня спрямована на пошук, «добування» знань шляхом систематичних спостережень за мовними фактами, їх порівняння та узагальнення 
отриманих висновків. Для методичного апарату підручників характерні: проблемність, варіантність, індивідуалізація навчальних завдань; показ колізій у досліджуваному матеріалі; наявність репродуктивних і творчих завдань; з'єднання в навчальному матеріалі раціонального та емоційного; надання учням максимуму ініціативи та самостійності в «добуванні» знань; спрямованість на самостійне встановлення зв'язків між фактами та явищами мови; застосування навчальних завдань різного ступеня складності з організацією дозованої допомоги для оптимального просування дітей з різними потенційними можливостями у навчанні і розвитку. 
Способи і методичні прийоми навчання українській мові, що відповідають принципам розвивального навчання, багато в чому визначаються підручником. 
          Завдання підручника багато в чому розраховані на самостійне виконання. Важливо, щоб кожен учень обмірковував завдання, намагався його виконати, усвідомлював процес виконання та причини своїх труднощів, помилок. При виконанні завдань підвищеної складності учням пропонуються варіанти допомоги, що пов'язано з реалізацією однієї з властивостей методичної системи розвивального навчання - властивості варіантності, враховує перш за все індивідуальні особливості школярів. 

Вправи, які підводять до висновку, краще виконувати колективно. Для колективної класної роботи слід використовувати і такі вправи, в яких від дітей потрібно придумати слова або пропозиції. 

Велику увагу потрібно приділяти повторення пройденого матеріалу. У підручниках немає розділів, спеціально присвячених повторення. На мою думку воно повино органічно пов`язуватися з вивченням нового матеріалу. 
         Висновки. Отже, орфографічна грамотність, а також і пунктуаційна, є необхідною умовою у формуванні всебічно розвиненої компетентної мовної особистості. Для досягнення цієї мети вчителю-словеснику потрібно звертати увагу на психологічні передумови правописної грамотності учнів, особливості їхніх мовних та мовленнєвих здібностей, а також постійно активізувати навчальний процес, використовуючи новітні методики, що є ефективними у цьому аспекті. Практичне засвоєння будь-якої орфограми повинно відбуватися у діалозі «правило-практика». Усі розглянуті вище види вправ є результативними лише у своїй сукупності, тобто вчитель має урізноманітнювати навчальну діяльність, тим самим підвищуючи інтерес учнів до виконання мовних завдань. Окрім цього, на вчителя покладаються й інші задачі, зокрема вироблення в учнів навичок логічно, послідовно й грамотно висловлювати свої думки усно та письмово, збагачення словникового запасу школярів науковими термінами зі свого фаху, слідкування за власним як усним, так і письмовим мовленням, постійне читання книг, робота зі словниками.

        Перед вивченням будь-якої теми з орфографії великого значення надається вступній бесіді, яка мас на меті пов'язати відоме з невідомим, оскільки новий матеріал ґрунтується на засвоєному раніше. Актуалізуючи первинні знання учнів, вступна бесіда розвиває їхню ініціативу, самостійність, полегшує сприймання наступної теми. Також звертаю увагу на те, щоб не відбувся діалог між мною і одним учнем, а навпаки, брав участь весь клас. Запитання для перевірки вивченого ставлю чіткі, конкретні і вони носять проблемний характер.

Рекомендації. Для удосконалення орфографічних навичок, розвиток їхньої пунктуаційної і орфографічної грамотності  необхідно систематично проводити в школі тижні української мови, проводити мовні свята, виставки кращих учнівських зошитів та творчих робіт школярів, рефератів.

                 Пам'ятка

          Домашнє завдання готуй у такому порядку:

1.     Відкрий зошита, переглянь на які правила виконували завдання.

2.     Відкрий підручник, прочитай уважно правила, повтори їх, доки не переконаєшся, що вивчив.

3.     Прочитай з підручника наведені приклади, намагайся осмислити їх і зрозуміти.

4.     У разі потреби підкресли, що незрозуміло.

5.     Наведи власні приклади на вивчене правило.

6.     Прочитай завдання до заданої вправи, потім її текст, вдумайся, як виконати. Якщо необхідно, звернутися знову до правила.

7.     Коли переконаєшся, що зрозумів і вивчив потрібне правило, виконуй вправу.

У роботі керуюся науково-теоретичним досвідом з даної проблеми, висвітленої у роботах І. Г. Єрмакова,  Д. О. Пузікова, Г. М. Несен, І. В. Родигіної, Л. В. Сохань (компетентнісний підхід до навчання), Л. І. Пироженко (інтерактивні технології), А. С. Бєлкіна (технологія «Створенняситуації успіху»), О. М. Пєхоти, Т. В. Гришиної (освітні технології), В. Д. Шарко, Ю. В. Васькова (педагогічні теорії, технології, досвід) У старших класах, формуючи навички діалогічного мовлення, використовую проблемний діалог, полілог у таких видах роботи: диспут, дискусія, дебати, урок-конференція та інші. Вони є важливим засобом пізнавальної дальності, яка сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Наприклад, у процесі організації навчальної дискусії важливо знайти цікавий предмет суперечки, тобто вибрати тему: про права й обов'язки школярів, про життєву позицію молоді, її місце і роль у суспільно-політичному житті країни.

Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. (Л.Костенко)

На уроках української літератури прагну прилучити учнів через розвиток інтересу до читання, художнього слова до найкращих літературно – мистецьких надбань людства, які є важливим чинником формування духовного світу особистості. Перевагу надаю пошуково – дослідницькій діяльності, створюючи умови для налагодження діалогу «автор – твір – читач». Для досягнення ефективності такого уроку застосовую оптимальні інтерактивні технології, які б розвивали креативні якості учня: фантазію, ініціативу, непересічність, здатність не лише мати власну точку зору, а й аргументовано, виважено обстоювати її (робота в парах, діалог, пошук інформації, дослідження); технології колективно – групового навчання (мікрофон, незакінчені речення, розумовий штурм, гронування); технології ситуативного моделювання (ділова гра, розігрування ситуацій за ролями, опис, розповідь, роздум); текстоцентричну технологію (опора на текст, поєднання навчання з вихованням, увага на образну силу слова). Практикую складання усного твору-характеристики літературного персонажа за поданим планом, основою для якого мають стати дитячі переживання та враження від прочитаного.

А ще дбаю про те, щоб уроки літератури були уроками вільного спілкування. Така форма дає можливість учням висловлювати свої думки, не узгоджуючи їх з підручником чи позицією вчителя. Та найбільша їх цінність у тому, що вони дають можливість формувати не лише функціональні і мотиваційні компетенції , а й соціальні, що пов’язані з оточенням, життям суспільства, соціальної діяльності особистості. Урок вільного спілкування дає можливість змоделювати ту чи іншу ситуацію ( Л.Костенко «Маруся Чурай». Ваш коханий зрадив вас з іншою дівчиною, яку, ви впевнені, він не любить. Ваші дії?) . Тут є можливість сформувати мотиваційні компетентності, пов’язані з інтересами, правом вибору, індивідуальним вибором.

         Робота над самовдосконаленням – одна з основних, що живить мій розум, збуджує творчість. Черпаю нові знання у журналах «Дивослово», «Бібліотечка «Дивослова», «Вивчаємо українську мову та літературу», «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах». Щорічно купую нову методичну літературу. Вивчаю й впроваджую в практику своєї роботи елементи досвіду вчителів України, області, району.

У часи розбудови української державності, становлення і розвитку системи національної освіти особливих пріоритетів набуває створення умов для виховання творчої особистості, яка, незважаючи на складності буття, мала б необхідний і достатній рівень знань, щоб вміти адекватно реагувати на умови життя, прагнути до саморозвитку, самоствердження.

Зміна парадигми освіти у напрямку виховання творчої особистості вимагає від учителів якісно нового підходу в роботі з розвитку творчих можливостей учнів. Тому перед учителем стоїть важливе завдання - створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу кожного учня і його самореалізації у навчально-виховному процесі школи, починаючи з молодшого шкільного віку. Ось чому так важливо зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активізувати всю пізнавальну діяльність школярів.

В.О.Сухомлинський писав :”Ми повинні виховувати так, щоб кожна дитина почувала себе шукачем і відкривачем знань, тільки за цієї умови одноманітна, напружена, стомлююча робота школяра забарвлюється радісними почуттями і може принести маленьким людям переживання творця”, а “майстерність вчителя полягає в умінні вчити дітей мислити, кожен педагог повинен виховувати розум учнів, без цього школа перестає бути школою”.

Досягнення творчого рівня розвитку особистості - це найвищий результат діяльності вчителя.

Як же навчити школяра так, щоб не тільки зберегти в дитини творче начало, а й розвинути його?

Уроки літератури якраз і орієнтують мене на формування креативної особистості учня , що характеризується свідомим ставленням до опанування літератури, розвиненою уявою, аналітичним мисленням.

Вже навчаючи школярів у 5-8 класах, я підбирає такі методи, прийоми й форми роботи, які розвивали б творче мислення школярів, допомагали їм збагнути неповторність твору, цінність його на сучасному етапі і для нащадків. Особливу увагу приділяю розвитку логічного мислення учнів. На її уроках постійно лунає “Чому?”, яке заставляє дітей думати, аналізувати, виділяти головне, робити висновки і виражати своє ставлення до художнього твору, його героїв.

Кожний старшокласник має можливість висловити свою думку, аргументувати і відстояти її. Розвитку творчої уяви й мислення школярів сприяють творча атмосфера, яка панує на уроках вчительки, такі методи і прийоми аналізу твору, що відповідають його змістові і формі, активізують розумову діяльність, викликають в учнів певні емоції.

Формувати креативну творчу особистість допомагають різноманітні види самостійної роботи літературознавчого характеру. Школярі пишуть рецензії, реферати, доповіді, відгуки, глибокі дослідження того чи іншого питання, конспекти, плани (прості, складні, цитатні), складають тези тощо. Творчі роботи розвивають у школярів літературні здібності, самостійність, вміння оцінювати художні твори та ін.

Робота над художнім твором передбачає напруження не лише думки й пам”яті, а й душі і серця. Учень повинен мати своє бачення теми, вчитися аналізувати свої думки, бо лише тоді в нього сформуються власні переконання.

Вивчаючи кіноповість ”Зачарована Десна”, твір про добро , красу і любов, одинадцятикласники мають можливість простежити і проаналізувати духовний світ малого Сашка, погляди Довженка - митця на життя, свій народ і його долю, на місію художника, висловити власні думки про бабу Марусину, прадіда Тараса й діда Семена, матір Сашка та батька, дядька Самійла, охарактеризувати сім”ю зі свого погляду і погляду маленького хлопчика- члена родини Довженків. Учні на основі власного досвіду спілкування в сім”ї та з близькими людьми дають оцінку персонажам твору.

Учні часто працюють в “малих групах”, що дає можливість глибше розкритися кожній дитині, виявити свої знання, вміння, висловити своє бачення проблеми. Навіть найбільш замкнені, небалакучі, але здібні учні, переборюючи почуття страху, беруть активну участь у розв’язанні важливих питань. Вони постійно працюють над самовдосконаленням, розкриваючи перед класом все нові грані своїх можливостей.

Формування креативної особистості на уроках літератури допомагають діалоги учень -учень ,учень -клас , учень - педагог , дискусії. Вони сприяють також вихованню таких життєво необхідних рис ,як свобода вибору, незалежність думки, дієвість , політичний оптимізм ,бажання зайняти престижне місце в суспільстві. Спрямованість уроку літератури на особистісно зорієнтоване навчання й виховання , використання активних форм і методів

Поєднуючи на уроках розповідь, бесіду, лекцію з дискусією, самостійною роботою, не даючи готових істин, а спонукаючи мислити, самостійно розв’язувати проблеми, я прагну викликати їхню зацікавленість, заставивши клопітливо працювати над художнім твором.

Активізації мислення школярів,створенню інтелектуальної атмосфери, духу співтворчості сприяють запитання проблемного характеру.

Вивчаючи у 9 класі творчість Г.С. Сковороди, я ставлю такі проблеми перед учнями:

•          У чому заслуга Г.С. Сковороди перед українською і слов’янською культурою, літературою?

•          На надгробку Г.С. Сковороди написані такі слова:”Світ ловив мене , але не впіймав”. Чи можуть вони бути візитною карткою всього його життя?

•          Чи вдалося поету піймати жар-птицю божественного одкровення?У чому щастя людини?

•          У чому новаторські ідеї Г.С. Сковороди у збірці “Байки Харківські” на рівні змісту і форми?

У процесі роботи над вивченням життєвого та творчого шляху Г.С. Сковороди школярі мають змогу з’ясувати ці та інші проблеми.

Аналізуючи, зіставляючи, дискутуючи, дев’ятикласники приходять до висновку, що Г.С. Сковорода - видатний український письменник і філософ, педагог і мрійник, вніс великий вклад не тільки у розвиток української літератури, а й педагогіки, філософії, а візитною карткою всього його життя по праву можуть бути слова, написані на його надгробку.

Необхідно, також відмітити, що цінним матеріалом для формування креативної творчої особистості учнів є філософські твори Г.С. Сковороди , основним предметом яких, за твердженням самого автора, є людина, її внутрішній світ і діяльність, інтереси і прагнення, здоров’я і щастя.

Пошуковий характер завдань на уроках української літератури спонукає школярів до роздумів і веде до життєвих прозрінь. Як відомо, література - це художній літопис суспільства, який має величезний виховний потенціал, і словесник повинен якнайповніше використати його, допомогти школярам осягнути суть відображеного в літературі життя, знайти у творчості письменника відповіді на питання, що хвилюють сьогодні молоде покоління.

Надзвичайно актуальними і нині є моральні цінності, над якими розмірковує Л.Костенко у віршованому романі ’’Маруся Чурай”. Здається, поетеса ретроспективно висвітлила у вдачах своїх героїв характери сучасників. Навколо багатьох тверджень твору я організовую дискусію, вчу  школярів співпереживати, бо “ тільки за цієї умови вивчення художнього твору стає ідейним переконанням, тому що найтонші і найживотворніші корінці переживань - почуття”( В.О.Сухомлинський) організації роботи учнів дадуть змогу виявити в контексті вивчення тієї чи іншої теми їхній суб”єктивний досвід, створять атмосферу зацікавленості кожного в роботі, допоможуть проявити самостійність і нестандартність мислення , реалізувати власні творчі здібності через дослідницько-пошукову та наукову діяльність.

З метою формування в учнів комплексу вмінь, пов”язаних з створенням зв”язних висловлювань, творів-мініатюр, творів-роздумів, я велику увагу приділяю збагаченню словникового запасу школярів емоційно - забарвленою лексикою, синонімами, вчить використовувати багатство художніх засобів ,адже такі вміння у школярів середніх класів ще не сформовані . Прагнучи бачити в учнівській роботі індивідуальні риси, «цінне творче зерно», я вчу дітей логічно викласти думку, детально описати предмет, явище, дію, пізніше створити щось цілісне ,довершене ,глибоко духовне. Така робота по розвитку творчих здібностей школярів проводиться систематично і дає певний результат , який приносить дітям радість відкриття, творче натхнення, коли вони відчувають себе дослідниками , першовідкривачами ,здатними збагнути суть явища чи образу, дати йому оцінку .

Учні тут вчаться учитися, щоб потім, у дорослому житті, творчо використати набуті знання на практиці, адже творчість - то найвища форма самостійності. Де творчість - там вияв таланту,а творчість - це завжди неповторність.

Результатом творчої, наполегливої, цілеспрямованої роботи є те, що її учні - це дійсно творчі особистості ,які вміють працювати з літературними джерелами оформляти свої думки в усній і письмовій формі, відстоювати свою життєву позицію.

Широкі можливості для розвитку творчих та комунікативних здібностей учнів надають комп'ютерні технології.

Курс за програмою Intel «Навчання для майбутнього» (Сертифікат №5670; 10.01.2008 р.) став для мене першим кроком у навчанні комп’ютерної грамоти. Сайт Освіта.ua (http://osvita.ua/) – джерела, без яких не може обійтися сучасний учитель.