Тема уроку. „Intermezzo” Михайла Коцюбинського - „сплав поезії, музики і людського горя”.

Мета уроку. Навчальна - розкрити світ ліричного героя, громадську позицію автора, психологію письменницької праці;

Розвивальна - розвивати мистецькі смаки учнів;

Виховна - виховувати любов до рідної природи, землі. Обладнання. Звукозапис голосів природи - зозулі, жайворонка; картина И. Карася „Українська пшениця”.

Епіграф до уроку : „У хвилини розчарування та розпуки мене раз у раз рятувала моя незвичайна любов до природи” (М. Коцюбинський)

Хід уроку 1. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда з метою перевірки домашнього завдання:

■               Доведіть, що новела „Коні не винні” - сатирично-психологічна .

■               Дайте характеристику А. Малини за новелою „Коні не винні”.

■               Як ви розумієте назву твору?

■               Чим знаменний 1903р. у житті М.Коцюбинського?

II.        Мотивація навчальної діяльності учнів. Повідомлення теми і мети уроку.

III.         Сприймання та усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.

1.     Усна розповідь учителя.

„Intermezzo” - твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського та і у всій нашій літературі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів, які пожвавлюють сюжет. Є царство природи, панування Божої краси, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об’єднує в одне ціле зболене авторське „Я”, яке в обіймах природи шукає свого зцілення. Які ж передумови народження твору ?

2.       Виступ учня - історика.

Новела „Intermezzo” написана в 1908 році. Це був час реакції- жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами. Тюрми переповнені вчорашніми правдошукачами, поліція, жандарми, військово-польові суди чинили розправи, а то й самосуди: стріляли, вішали, вбивали. У листі до М. Чернявського М. Коцюбинський пише: „Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи те все на власні очі і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще

гірше, ніж було: не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до Вас.” (18листопада 1905).

Кожен день приносив письменникові сумні вісті і виснажував його тіло. Ще у січні 1908 року М. Коцюбинський пообіцяв редакції журналу „Літературно-науковий вісник” подати для друку оповідання. Та часу не вистачало. У 1908 році письменник продовжував працювати в статичному бюро Чернігівського земства, готував і редагував „Сельскохозяйственные обзоры по Черниговской губернии», що налічувало близько 450 сторінок щорічно. Огляди складалися на основі величезної кореспонденції із сіл.

Чимало сил відбирала й громадська робота в товаристві „Просвіта”, головою ради якого був М.Коцюбинський: він організовує лекції на теми українознавства, готується до святкування 80-х роковин з дня народження Л.Толстого, пише і читає на засіданні свій реферат „Іван Франко”.

З наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка (Львів) надходить звістка про тяжкий стан здоров’я І.Франка. М. Коцюбинський дуже переживає за свого друга і вчителя. У листі до В.Гнатюка від 3 травня 1908 року він пише: „Так мене вразила та сумна звістка, що я й сам занедужав і два дні лежав”. Письменник організовує в Чернігові збирання коштів на лікування. У цей час департамент поліції продовжує пильно наглядати за діяльністю М.Коцюбинського. Служба, активна громадська робота дедалі більше розхитують і без того неміцне здоров'я письменника. В листах до знайомих він скаржиться: „Я дуже втомлений, і так хочеться мені спочити серед природи !.. Може б, вдалося мені щось написати серед сільської тиші”( до М. Вікшемського від 21 травня 1908).

Письменник звертається до знайомих і друзів з проханням прийняти його на літній відпочинок. Нарешті Євген Чикаленко запрошує М. Коцюбинського до себе в маєток, що в с. Кононівка. У листах з Кононівки розкривається вся глибина душевної втоми письменника. До своєї знайомої О. Аплаксіної він пише:” Читаю великую книгу природы и когда научусь кое-чему, буду писать. С тех пор как я очутился в полном уединении - чувствую, как я страшно устал душою... Не хочется видеть людей, вести разговоры. Хочется сбросить с себя всю волну людской грязи, которая незаметно заливала твоё сердце, хочется очиститься и отдохнуть... Я просто сливаюсь с этой голубой и зеленой чистотой и сам становлюсь спокойнее и чище.”

Гуцули відомі художніми промислами, обробкою металу, гонча­рними виробами, килимарством.

Походження назви „гуцул” остаточно не з’ясоване. Деякі вчені його пов’язують з молдавським „гоц”, „гуц” (розбійник), а отже, з ма­совим повстанським рухом народних месників-опришків у 17-18 сто­літтях. На думку інших, це слово походить від „кочул” - пастух, ще інших - від давньоруського племені уличів.

3.                Слово вчителя.

Загадковість краю кликали М. Коцюбинського до пізнання. Кра­сномовно про зацікавленість автора життям цих людей говорять ряд­ки: „Побывал в диких местах, доступных немногим, где гуцулы - на- мады проводят со своими стадами всё лето. Если бы вы знали, как ве­личественна здесь природа, какая первобытная жизнь... Сколько здесь красивых сказок, преданий, поверий, символов! - Собираю материал, переживаю природу, смотрю, слушаю, учусь”.

Краса цього краю, майстерність і талант його народу відбилися й у формах українського костюма. Справді, костюм гуцулів, зберіга­ючи багато архаїчних рис, відзначається особливою своєрідністю.

4.                Звіт другої групи учнів, що досліджували мову регіону.

Чоловіки носили тунікоподібну сорочку навипуск, підперізую­чи її чересом - широким шкіряним поясом з металевими прикрасами і орнаментальним тисненням.

Гачі - це штани з білого сукна; крашениці - з кольорового сук­на; покрениці - штани з білого полотна.

Кептар - овчинна безрукавка; сердак - короткий піджак із до­машнього сукна темного кольору, з бічними клинками або без них.

Головні убори - хутряні шапки-ушанки, влітку одягали брилі- кресані, оздоблені півнячим пір’ям або квітками, зібраними в лісі.

Найпоширенішим взуттям були постоли, що вдягались на онучі або панчохи з домотканого сукна. Молодь носила чоботи.

Невід’ємними елементами костюма чоловіків були шкіряна тор­бина (прикрашена мідними бляшанками), яку вішали через плече (то- бівка), порохівниця і топірець.

5.                Бесіда за текстом твору:

■          Який одяг носили герої повісті?

(учні відповідають, ілюструючи прикладами з твору)

■          У якому одязі люди зустрічали свято?

■ Повість М. Коцюбинського „Тіні забутих предків” містить над­звичайно цінний матеріал і про світогляд жителів Карпат. Яким же бачить навколишній світ гуцул?

(Учні наводять вислів самого автора, який писав: „Гуцул все життя, до самої смерті проводить у боротьбі із злими духами, які на­селяють ліси, гори, води”. Гуцули вірять, що є люди, які знають світ духів і вміють ворожити, вірять у силу слова, в чародіїв, що супрово­джують бурю, град і громи. Тому невипадково у повісті живуть і няв- ки, і Чугайстер (волохатий лісовий чоловік), і градівник Юра, і відьма Хима.)

6.                 Самостійна робота над проблемою: „ Звичаї і обряди на сторі­нках повісті”

(Учні зачитують епізоди, в яких автор змальовує святкування вечора перед Різдвом, деталізований опис поховального обряду, що супроводжується грою - „грушка”; життя гуцулів у полонинах і до­бування ними будзу (сиру).

7.                 Звіт групи юних фольклористів про роль коломийок на сторі­нках твору „Тіні забутих предків”.

Усвідомлення єдності з природою породжувало прагнення жити багатим духовним життям. Природа і кохання допомагали розкрити й розвинути найкращі сторони людської душі, яка не тільки може чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатна творити свою му­зику. Ось чому все життя гуцула супроводжує коломийка - один з найпоширеніших успадкованих жанрів на Гуцульщині.

Коломийки - художні словесні мініатюри. Вони свідчать про поетичну обдарованість, духовну красу, людяність. Первісно коло­мийка була танковою піснею, але згодом стала улюбленим видом су­спільної, побутової і ліричної пісеньки. У ній зафіксоване все життя гуцула - від колиски до могили. Багато коломийок пов’язані із при­родою, людиною, її працею. Легким потоком вони линуть із уст Ми­коли - сироти:

Питається у баранця Круторіжка вівця:

Ци ти вробиш, баранчику,

Зеленого сінця.

Багато непередбачуваних ситуацій траплялося вівчарам на по­лонині. Часто хижі тварини забирати із стада худобу. Про це також складено коломийку:

Не знаєш ти, круторіжко,

Яка буде зима,

Ци ти вийдеш, ци не вийдеш З полонини жива...

Найпоетичнішими є коломийки, в яких висловлені внутрішні почуття. Цикл коломийок про кохання - це зворушлива лірична по­ема, пов’язана із стосунками Марічки та Івана. В одному випадку в ній звучить радість від зустрічі закоханих:

Ой прибігла 3 полонини

Білая овечка -

Люблю тебе, файна любко,

Та й твої словечка...

В іншому випадку вона передає тривогу розставання:

Ізгадай мні, мій миленький,

Два рази на днину,

Я тебе ізгадаю Сім раз на годину.

Іван вірив, що прийде пора - і Марічка знов позбирає співанки, щоб було чим одбути весілля.

IV.        Підсумки уроку. Повідомлення домашнього завдання. Учитель. На цьому наша мандрівка у Карпати закінчилася. Ми озна­йомилися з тими сторонами життя гуцулів, які для нас незвичні і не завжди зрозумілі. Автору вдалося воскресити образ „забутого пред­ка”, якому властива була органічна єдність з Космосом, природжена мудрість, висока духовність.

Домашнє завдання:

1)               . Написати відгук на повість „Тіні забутих предків”.

2)               . Створити кінострічку за повістю.

. Підготувати ілюстрації до твору.